ТЕМАТИЧНА ЕКСКУРСІЯ: СЛАВУТА ІСТОРИЧНА

 

1.   Центральна частина села Деражня

      вул. Миру

      Село Деражня, що розташоване (як сказано в інвентарному описі 1701 року) «під Славутою», розміщалося на правому березі однойменної річки на східній околиці сучасної Славути від вулиці Миньковецької до вулиці Перемишельської. Слово «деражня» означало місцевість, де велась переробка деревини.

   Ще у 1773 році Деражня згадується як населений пункт, розташований поблизу міста Славути, а у ХІХ ст.  село  повністю увійшло до

складу міста.

      Центром села слугувала площа, на якій стояв католицький костел, згодом німецька кірха, а нині приміщення редакції газети «Трудівник Полісся». Частина сучасної вул. Миру від Середньої греблі до згаданої площі до 1925 року мала назву Деражнянська. В цьому поселенні мешкали переважно українці та поляки.

 

 

 

2.    Місце, де розміщалася Суконна фабрика

       вул. Миру, 19-21

   Князь Геронім Сангушко дбав про розвиток промисловості в містечку Славути, побудувавши у 1795 році одну з найбільших на Волині суконну фабрику. Фабрика випускала драп, ковдри, сукно, яке йшло на пошиття мундирів офіцерам військово-морського флоту та грубе сукно, з якого виготовляли відомі Славутські бурки, накидки без кишень для захисту від дощу. Про такі бурки згадував і Т.Г. Шевченко у по-

вісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

       Розміщалася фабрика на правому березі р. Утка вище Середньої греблі. У 1913 році фабрика згоріла і була перенесена. (Нині від фабрики залишився тільки фундамент).

 

 

 

 

 

 

 

 

3.    Місце, де розміщалася лікарня Святого Романа

       вул. Миру

  Напроти суконної фабрики князів Сангушків розміщалася лікарня Святого Романа, побудована останнім Славутським князем Романом Даміаном Сангушком  у 1904 році для безкоштовного лікування своїх працівників. 

    Лікарня розміщалася на 1-ому поверсі будинку по вулиці Деражнянській, мала 7 палат для хворих, операційну, аптеку, кабінет лікаря, кімнату для прислуги і сторожа. На 2-ому поверсі лікарні розміщався притулок для пристарілих.

 

 

 

 

 

 

4.   Славутський пивоварний  завод

       вул. Миру, 36

    Заснований у 1885 році князем Романом Сангушком, завод випускав пиво світле «Пельзенський лежак» і темне «Гранат». Пиво розливалося у пляшки та бочки та поставлялося  у міста Польщі.

 

        Завод не припинив свою роботу і в наші часи. У 1990 році завод випускав 22 види безалкогольних напоїв, з 1996 року освоїв випуск 7 сортів пива, з них чотири фірмових: «Янтар Славутчини», «Славутич», «Князь Сангушко» та «Гранат». 

 

 

 

 

 

 

5.   Парк пам’ятка садово-паркового мистецтва «Славутський»

      вул. Миру,1

    Парк занесено до Державного реєстру пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих від 30.01.1969р., з метою збереження старовинного парку закладеного ще у 1772 році княгинею Барбарою Дуніною.

       В сучасних межах парк займає 6,5 га, тут ростуть місцеві породи дерев віком 120-150 

років. Для входу в парк існувало троє кованих металевих воріт. При ремонті частини огорожі парку були відреставровані та встановлені нові ворота за зразком тих, що стояли в минулому. У 2009 році відреставрований міський стадіон в парку. На території парку знаходиться Римо-католицький костел Святої Дороти. 

 

 

 

 

 

6.   Адміністративний будинок та  стайні князів Сангушків

      вул. Соборності, 4

        Адміністративне приміщення та стайні князів Сангушків, де проживав відомий князь Р.Є.Сангушко (1800-1881рр.), побудоване у 60-ті рр. XIXст. Приміщення входило у комплекс будівель резиденції власників Славути князів Сангушків.

  У цьому двоповерховому службовому приміщенні, що мало 5 секцій, розміщалися: канцелярія, кімнати для проживання (у трьох двоповерхових секціях) та конюшня (у двох одно-

поверхових секціях). Після 1917 року це приміщення було передано військовим частинам, а в повоєнні роки в ньому відкрито військовий шпиталь,  який діяв до 2006 року. 

 

 

 

 

 

 

 

 

7.    Пам’ятка історії Римо-католицький костел Святої Дороти

        вул. Князів Сангушків, 2

      Побудований протягом 1822 – 1825 років князем Євстафієм Сангушком в честь померлої доньки Дороти, стилізовано поєднавши у собі мистецькі форми архітектури античності і класицизму. Костел будувався не тільки як культова споруда, але і як усипальниця роду князів Сангушків, в підземеллі якого знаходилися останки семи представників. В радянський час костел був закритий, його приміщення використовували під склад продовольчих та 

промислових товарів. З 1990 року костел переданий римо-католицькій громаді.

   У комплекс костелу входять: будівля костьолу, окремо споруджена дзвіниця, будинок притчу, підпірна стіна з могутніми міцними сходами. Зі сходу прилягає каплиця з окремим входом. Наказом управління культури національностей та релігій Хмельницької ОДА від 28.02.2013 №63 комплекс споруд костелу Святої Дороти занесено до об’єктів архітектури та містобудування місцевого значення.

 

 

8.    Польська школа

       вул.Острозька, 15

  У 1914 році за участю останнього славутського князя Романа Сангушка була відкрита трирічна парафіяльна польська школа в місті. 

  Протягом 1920 – 1930 років вона продовжувала функціонувати та стала четвертою школою в місті. Станом на 1 грудня 1928 року у  цій школі навчалось 176 учнів. З 1932 року школа стала семирічною та мала  назву «Славутська фабрично-заво-

дська семирічка».

    У 1936 – 1937 роках в школі відкрито релігійні класи. Станом на 1937 рік в польській семирічній школі навчалося 77 дітей, працювало 6 вчителів. У 1968 році здійснено добудову приміщення школи.  В наш час – це приміщення ЗОШ І-ІІІ ступенів №6 м.Славута.

 

 

 

 

9.   Нижня гребля на р.Утка

      вул.Острозька

   На Нижньму ставку за часів князів Сангушків розташовувався парк, посеред ставку були острови, росли величезні старі верби, були побудовані альтанки для відпочиваючих, організовувалось катання на човнах. Через став був перекинутий місток довжиною близько 100 метрів, який називався «Довгим». 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10.   Торгові Ряди – колишній Славутський ринок

        площа Шевченка

   Торгові Ряди занесено до Державного реєстру пам’яток архітектури національного значення.

       Центром міста у другій половині ХVІІІ ст. слугувала  Ринкова площа, на якій стояла кам’яна ратуша над торговими рядами, що мали вигляд видовженої підкови. На площу виходило 7 вулиць міста:

Горинська, Артилерійська, Козацька, Церковна, Аптечна, Баранська і Лікарняна. У наш час ринкова площа забудована, проте Торгові ряди і ратуша збереглися.

  Архітектурна пам’ятка міста нині використовується як складське приміщення торговельної організації.

 

 

 

 

 

 

 

11.    Церква Різдва Пресвятої Богородиці

         вул. Церковна, 2

   Церква збудована в 1819 році на кошти прихожан та за участю князя Євстафія Ієронімовича Сангушка, названа в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Збудована в стилі українського барокко, церква згодом була розписана художнім іконним живописом на зразок Київського Володимирського собору. У 1896 році Різдвяно-Богородичний храм було розширено: споруджено  дім  для священика,  дім псаломника, просфорня. В першому столітті 

свого існування славутський храм Різдва Пресвятої Богородиці мав понад 3 тисячі прихожан. До його приходу була приписана Казансько-Богородична церква та церковоно-приходська школа села Улашанівка.

 Наказом управління культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА від 28.02.2013 №65 Комплекс споруд Різдво-Богородської церкви віднесено до об’єктів культурної спадщини Хмельницької області за видом «архітектура» та «містобудування». 

 

 

 

12.   Центральна частина села Воля Деражня

         площа Шевченка

 Славутський край у XVII ст. входив до Краснокорецької волості, про що йдеться у переліку втрат цієї волості внаслідок татарської навали у 1617 році. У цьому документі вперше згадується с.Воля Деражня, на базі якого у 1633 р. засновано містечко Славутин (суч. Славута).

        Поселення Воля Деражня лежало на  лівому березі р.Деражня (суч. р.Утка) на  території, яка нині має такі границі:  Нижня  гребля  річки Утка – русло  річки – Партизанський та  Робітничий  про-

вулки  – католицьке кладовище – вул. Я. Мудрого  –  вул. Б. Хмельницького – вул. Злагоди  – вул. Волинська  – до Нижньої греблі. У поселенні Воля Дережня проживали переважно особи єврейської національності.

       Центром села слугувала Ринкова площа, нині це площа Т. Шевченка. На площу виходило 7 вулиць: Церковна, Козацька, Артилерійська, Горинська, Лікарняня, Базарна та Забазарна.

 

 

13.    Двокласне народне   училище

         вул. Козацька, 36

      З 1865 року у Славуті функціонувало сільське училище: спочатку як однокласне, а з 1902 року – як двокласне народне училище (три групи та два класи). У 1934 році при училищі був відкритий робфак від Київського державного університету, в приміщенні училища функціонувала СШ №1 міста Славути. Нині в цьому приміщенні навчаються учні НВК «ЗОШ ІІ-ІІІ ст., гімназія». На фронтоні будинку зберігся напис «Двокласне 

народне училище». Наказом управління культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА від 28.02.2013 №65 Народне училище (1902р.) віднесене до переліку об’єктів культурної спадщини Хмельницької області за видом «архітектура» та «містобудування».

 

 

 

 

 

14.    Млин, збудований останнім славутським князем Р.В. Сангушком

         вул. Соборності, 8

       На Середній греблі річки Утка в 1915 році останнім Славутським князем Р.В. Сангушком був побудований триповерховий цегляний млин.

        Млин виробляв 40000 пудів помолу (656т) на рік. Будівля млина збереглася до нашого часу.

 

Наказом управління культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА від 28.02.2013 №65 Млин віднесено до переліку об’єктів культурної спадщини Хмельницької області за видом «архітектура» та «містобудування».

 

 

 

 

 

 

ТЕМАТИЧНА ЕКСКУРСІЯ: СЛАВУТА ГЕРОЇЧНА

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

 

1.   Славутський історичний музей

      вул. Я.Мудрого, 48        

  Перша документальна згадка про музей (районний краєзнавчий) фіксується 1925 роком, пізніше експозиція музею була переміщена у місто Шепетівку.

    В листопаді 1967 року в Славуті відкритий народний музей по вул. Козацька, 27. Експозиція музею відображала партизанський рух на Славутчині в роки Другої світової війни.

  У 1977 році в новозбудованому приміщенні районного лекторію по вул. Миру, 104 відкрито Музей партизанської слави.

  8 травня 1985 року експозиція Музею партизанської слави перенесена у новозбудоване приміщення в центрі міста. Оригінальне приміщення музею спроектував архітектор з міста Хмельницького Н.В.Чекерда, оформленням керували архітектор, Член-кореспондент Української Академії Архітектури А.Ф.Ігнащенко та член спілки художників України О.С.Кириченко. В 1996 році він отримав назву «Славутський історичний музей».

 

 

2.      Славутська районна лікарня ім. Ф.М. Михайлова

      вул. Соборності, 29

   Приміщення занесено до Державного реєстру пам’яток історії місцевого значення рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих від 21.08.1985р., №206, охоронний №1884.

 На сучасному приміщенні травматологічного відділення Славутської районної лікарні встановлена мармурова дошка про те, що в роки Другої Світової війни 1941 – 1945 рр. тут діяла підпільна організація лікарні на чолі з головним лікарем Ф.М. Михайловим та охоронна дошка.

 

 

3.     Табір для радянських військовополонених «Грослазарет»

      південно-східна околиця міста Славути

  Восени 1941 року нацистськими окупантами було створено на території війсь­кового містечка табір для хворих і поранених радянських військовополонених під назвою «Грослазарет». «Лазарет» займав 10 триповерхових будинків-блоків, обгороджених густою сіткою дротяних загорож з кулеметними вишками і прожекторами.

        Адміністрація, німецькі лікарі й охорона «Грослазарету» проводили масове винищення радянських військовополонених, створивши нестерпні умови проживання: спеціального режиму голоду, скупченості та антисанітарії, застосування катувань та прямих вбивств, позбавлення хворих і поранених лікування та примушування вкрай виснаже­них людей до каторжної праці.

    У «Грослазареті» одночасно зосереджувалося 15-18 тисяч поранених, а також хворих полонених. На зміну померлим щоразу надсилали нові партії жертв. Добовий харчовий раціон військовополонених складався з 250 грамів ерзац-хліба з домішками тирси та двох літрів баланди.

     За радянськими даними протягом 1941 – 1944 років в таборі знищено 150 тис. чол. На сьогодні відомо імена близько 20 тис. загиблих.

 

 

4.   Меморіальний комплекс «Поле пам’яті»

      південно-східна околиця Славути

   Меморіальний комплекс «Поле Пам’яті» знаходиться на південно-східній околиці Славути і займає площу 40 га. Це кладовище колишніх військовополонених табору «Грослазарет», де в 640 братських могилах поховано 150 тисяч військовополоненних, а також братські могили понад 6 тис. останків солдатів країн учасниць війни 1941 – 1945 років, що загинули на Правобережжі України.  У 2007  році «Поле Пам’яті» на око-

лиці Славути одержало статус Міжнародного меморіалу жертв  Другої світової війни.

    Меморіальний комплекс «Поле Пам’яті» занесено до Державного реєстру пам’яток історії місцевого значення рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих від 25.03.1971р., №84, охоронний №1037. На братському кладовищі у  1998  році встановлено пам’ят-

ник (автор – архітектор А.Ф. Ігнащенко), а в 2001 році встановлено гранітний обеліск з написом: «Вічна пам’ять жертвам фашизму, 150000 воїнам Радянської Армії, загиблим у 1941 – 1944 рр. в концтаборі для військовополонених Грослазарет. Славута» (автор – Ковальчук С.Ф.).  У 2006 році в центрі кладовища створено насипний курган з 5-ма обелісками, розбито доріжки.

  Щороку Меморіальний комплекс «Поле Пам’яті» відвідують родини загиблих військовополонених.

 

5.    Братська могила розстрілу мирних громадян

        вул. Ізяславська, 11.

  Дві братські могили занесені до Державного реєстру пам’яток історії місцевого значення рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів від 21.02.1990р., №34, охоронний №2160.

   Пам'ятник у формі з’єднаних рук, зроблений з залізної цистерни та встановлений у 1986 році на двох могилах розстріляних нацистами 27 червня 1942 року 2 500 осіб єврейської національності Славутчини (автор – архітектор А.Ф.Ігнащенко).

 

6.   Будинок, в якому розміщався штаб І українського фронту

      вул. Сокола, 21

   Будинок занесено до Державного реєстру пам’яток історії місцевого значення рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих від 19.01.1983р., №31, охоронний №1852.

  На початку березня 1944р. в Славуті розміщався штаб I-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова, тут розроблялася і здійснювалася Проскурівсько-Чернівецька операція по звільненню області. У 1947р. поряд з будинком встановлена мармурова меморіальна дошка та охоронна таблиця.

 

 

7.   Братські могили жертв нацизму

       вул. Д. Галицького, 2

     Братські могили жертв нацизму – могила-криниця та могила-льох на місці єврейського гетто, де у 1942 році страчено єврейських дітей та людей похилого віку. Пам’ятник встановлений у 1991 році та оголошений пам’яткою історії місцевого значення.

  Пам’ятний комплекс являє собою дві меморіальні плити: зліва – на могилі євреїв похилого віку, які були страчені у 1942 р., справа – на могилі єврейських дітей, втоплених в колодязі, в центрі композиції – Мінора.

 

8.    Пам’ятник Ф.М. Михайлову

        вул. Козацькій, 31

  Пам’ятник занесено до Державного реєстру пам’яток монументального мистецтва рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих від 25.03.1971р., №84, охоронний №1854. Встановлений у 1967р.

     Федір Михайлович Михайлов (1898-1942 рр.) – Герой Радянського Союзу, розгорнув активну діяльність в північних регіонах області по створені міжрайонної підпільної організації для боротьби з нацистськими окупантами. У липні 1942р. Ф.М. Михайлова було заарештовано, а 2 серпня 1942р. нацисти привселюдно повісили його на території Славутської ЦРЛ. 

 

9.    Пам’ятник А.З.Одусі

        вул. Миру, 104

  Пам’ятник занесено до Державного реєстру пам’яток монументального мистецтва рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих від 15.08.1977р., №55, охоронний №1853.   Встановлений у 1977 р.

    Одуха Антон Захарович (1910–1967  рр.), – Герой Радянського Союзу, командир партизанського з’єднання ім. Ф.М. Михайлова.

 

  

10.    Меморіал славутчанам, полеглим у Другій світовій війні

         вул. Соборності, 14        

    Меморіал славутчанам, полеглим у Другій світовій війні 1941 – 1945 рр., створено у 1995 році ЗАТ «Об’єднання «Прогрес» за проектом головного художника заводу «Будфарфор» Б.М. Скрипника та майстра заводу В.М. Золоторука. На плитах меморіалу викарбувані прізвища 718-ти славутчан, загиблих воїнів на фронтах Другої світової війни, учасників партизанського руху та підпільників. Над списками розташована плита з викарбуваним орденом «Перемоги», та напис: «Пам’яті полеглих воїнів-славутчан». 

 

 

11.     Меморіальний комплекс «Пантеон Слави»

          вул.Соборності,29

    Меморіальний комплекс занесений до Державного реєстру пам’яток історії місцевого значення рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих від 25.03.1971р., №84, охоронний №1036. Меморіал відкрито у 1986р. Автор Меморіального комплексу «Пантеон Слави» – архітектор А.Ф. Ігнащенко.

      «Пантеон Слави» – братська могила 426 радянських воїнів і партизанів, які загинули на території Славутського району у 1941 – 1944 рр. Поряд поховані Герої Радянського Союзу Ф.М.Михайлов, командир екіпажу літака Іл-2 Ф.С.Жулов та А.З.Одуха.

 

 

12.    Пам’ятник автомобілю-воїну

          вул. Князів Сангушків,6

     Пам’ятник автомобілю-воїну, автомобілю-трудівнику. Пам’ятник встановлений колективом Славутської обласної автомобільної школи в 1987р.

  Перший вантажний автомобіль ГАЗ-АА зійшов з конвеєра Горьківського автозаводу 29 лютого 1932 року. Вантажопідйомність автомобіля 1,5 т., звідси і його прізвище «полуторка». До і під час Другої Світової війни Горьківські «полуторки» складали більшу половину автопарку Червоної Армії, використовувалися і в повоєнні роки.

 

 

НОВІТНІЙ ЧАС

 

1.    Пам’ятник жертвам політичних репресій

       вул. Соборності, 3 

   Пам’ятник встановлений у 1994р. відповідно рішенню виконкому Славутської міської ради від 17.12.1991р. На Славутчині від Голодомору 1932 – 1933 років померло 1760 мешканців.

    Автор пам’ятника – скульптор Корж К.О. Проектування і роботи по спорудженню пам’ятника здійснив художньо-виробничий комбінат спілки художників України з м.Хмельницького.

    Пам’ятник являє собою обеліск із залізобетону у вигляді розірваного кільця ланцюга з силуетами людей. 

 

 

 

 

 

2.   Могили прикордонників Варавіна та Сметаніна

      вул. Соборності, 3

      Могила прикордонника Г.Я. Варавіна

      Могила занесена до Державного реєстру пам’яток історії рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих від 11.03.1972р., №66, охоронний №1851. Обеліск встановлено у 1972р.

     Григорій Якович Варавін (1910-1933рр.) – прикордонник 20-го Славутського прикордонного загону, загинув у бою з контрабандистами, захищаючи кордон. Наказом ОДПУ від 4 червня 1933р. ім’я Г.Я.Варавіна присвоєно 17-й прикордонній заставі. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 27.11.2007р. відділу прикордонної служби «Шегині» присвоєно ім’я «Імені рядового Григорія Яковича Варавіна», на території відділу у 2008р. прикордоннику Г.Я.Варавіну встановлено пам’ятник.

      Могила прикордонника В.М. Сметаніна

    Могила занесена до Державного реєстру пам’яток історії рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих від 11.03.1972р., №66, охоронний №1040.

Прикордонник 20-го Славутського прикордонного загону Василь Михайлович Сметанін (1906-1933рр.) загинув при охоронні державного кордону. Обеліск встановлено у 1933р.

 

 

3.      Пам’ятник «Синам  Славутчини, загиблих у афганській війні у 1979 – 1989 рр.»

 вул. Соборності, 3

    Сувору школу афганської війни пройшло 250 славутчан, серед яких 9 чоловік загинуло, 1 пропав безвісти. З ініціативи Славутської Ради ветеранів афганської війни 15.10.1993р. було відкрито пам’ятник загиблим афганцям-славутчанам. Пам’ятник являє собою два паруси із залізобетону, скріплених  гранітною плитою на якій є барельєф воїна-афганця. У 2009р. поряд з пам’ятником відкрито православну капличку. 

 

 

 

 

 

 

 

4.      Стела пам’яті воїнам АТО

      вул. Соборності,7

      23 серпня 2016 року на знак вшанування захисників Вітчизни поблизу Міськвиконкому відкрили Стелу пам’яті Героїв АТО Славутчини. Тут розміщений баннер: «Слава Україні! Героям Слава!», на якому представлені фото 12-и загиблих наших захисників. Знизу є напис: «Вічна пам'ять героям Славутчини, які віддали своє життя за незалежність України».

    Активну участь у споруджені Стели пам’яті Героїв АТО Славутчини брали директор Славутського територіального центру соціального обслуговування М.Паламарчук; Славутська міська організація ВО «Батьківщина» (керівник: О.Мазуркевич); О.Лукашук – засновник Благодійного Фонду Святого Володимира; громадська організація «Солдатські матері Славутчини» (керівник: Т.Суска); головний інженер ТОВ «Енергія» З.Печенюк; керівник ПП «Славута – Бетон» І.Красномовець; приватні підприємці: В.Недашківський та О.Заремський. 

 

5.    Пам’ятний знак «Слава Героям Небесної Сотні»

       вул. Я.Мудрого,50

   Пам’ятник з граніту у вигляді державного символу України встановлено у 2015 році на кошти славутчан.  Верхня частина – червоного кольору, нижня – чорного, що символізує боротьбу українського народу за свою волю та незалежність. По середині на тризубі прикріплений гранітний православний хрест. Збоку вибитий малюнок з голубом в небі та сонцем.

   Ініціаторами встановлення та створення пам’ятника виступили міський голова Сидор В.Б. та молодіжна дорадча рада при міському голові. Автор проекту: Паламарчук Микола Федорович.

 

 

ТЕМАТИЧНА ЕКСКУРСІЯ: СЛАВУТА КУРОРТНО-ПРОМИСЛОВА

ІСТОРИЧНИЙ ПЕРІОД

 

1.   ПрАТ «Славутський пивоварний завод»

       вул. Миру,36

   Побудований у 1885 році на правому березі річки Утка князем Романом Сангушком завод випускав пиво двох сортів: світле «Пільзенський лежак» і темне «Гранат». Пиво розливалося у пляшки та бочки, поставлялося  у міста Польщі.

     У 1990 році завод випускав 22 види безалкогольних напоїв, з 1996 року освоїв випуск 7 сортів пива, з них чотири фірмових: «Янтар Славутчини», «Славутич», «Князь Сангушко» та «Гранат».

   В останні роки випускається лише один сорт пива «Князь Сангушко», яке користується великим попитом навіть у Києві.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.   ЗАТ «Славутська суконна фабрика»

      вул.Миру, 19-21 

   У 1795 році князем Геронімом-Янушем Сангушком на вул. Миру, 19-21 заснована суконна фабрика  (будувалась протягом 1790-1795 років). Тут випускали драп, ковдри, сукно, яке йшло на пошиття мундирів офіцерам військово-морського флоту та грубе сукно, з якого виготовляли відомі Славутські бурки. У 1857 році продукція суконної фабрики на варшавській промисловій виставці зайняла перше місце  

 

та отримала приз за якість.

     У 1912 році фабрика згоріла і згодом була перенесена на вул. Острозька, 1. У 1963 році вона перейшла на виробництво вовняних жакардових ковдр восьми найменувань, а з 2013 року припинила своє існування.

 

 

 

 

 

 

3.      Ремонтно-механічний завод

      вул. Козацька, 122

   Завод започаткований 1825 році князем Євстафієм Сангушком, виготовляв деталі, обладнання для текстильних, паперових фабрик та склозаводів, а також запасні частини для вальцевих млинів. З 1947 року на заводі збирали віялки, випускали фрезерні станки, автопоїлки, борошнопросіювачі, обладнання для харчо -

вої промисловості.

  У 1996 році підприємство було перетворене у ВАТ «Славутський РМЗ». В даний час завод випускає пічне литво, обладнання для цукрової та пивоварної промисловості. Завод розміщений на вул. Сокола, 33.

 

 

 

 

 

 

4.     ПАТ «Славутський комбінат «Будфарфор»

     вул. Козацька, 122

  Це сучасне потужне підприємство започатковане у 1909 році на базі існуючого тут з 1825 року механічного заводу князів Сангушків. У 1908 році завод викупив одеський купець У.М. Сігал і через рік відкрив тут виробництво   фаянсового столового і чайного посуду.

    У 1991 році завод на 80% забезпечував потреби України у санітарно-будівельній кераміці. Тут виробляли найдешевші в Україні санітарно-будівельні вироби 25  найменувань та понад 20

найменувань господарчо-побутових виробів, а також виробів декоративно-прикладного мистецтва.

 У 2011 році Славутський комбінат «Будфарфор» став найбільшим в Європі виробником санбудкераміки. 

 

 

 

 

 

 

5.      Кумисолікувальний заклад

      вул. Монастирська 

     У 1876 році в Славуті за сприяння князя Р.В. Сангушка було відкрито славнозвісний кумисолікувальний заклад.               Розташовувався заклад на 36 га залісненого простору по обох берегах річки Горинь. Тут лікували хронічні хвороби органів дихання, катари стравоходів, різного виду нерво­ві хвороби, загальне виснаження організму, жіночі хвороби. Щороку курорт відвідувало до 800 осіб з багатьох куточків

колишньої Російської імперії. Курортний сезон тривав з середини травня до середини вересня.

    Заклад мав свою власну кухню, бібліотеку, роялі, шахи, більярд, екіпажі, човни. Ранком і після обіду у парку на території закладу грав оркестр. По території закладу розташовувалися будиночки, в яких жили хворі.

  Є підстави вважати, що у 1904 році у кумисолікувальному закладі лікувалася видатна  поетеса Леся Українка. 

 

 

6.   ПАТ «Славутська паперова фабрика»

       вул. Б.Хмельницького, 144

  Заснована у 1818 році князем Є. Сангушком. У 1832 році фабрика згоріла і не діяла до її реконструкції на машинне виробництво паперу у 1864 році. У 1898 – 1912 роках фабрика виробляла покрівельний картон та обгортковий папір. 

 Після реконструкції у 1912 році до 1918 року фабрика освоїла випуск цигаркового паперу ВЕРЖЕ. На фабриці працювало до 130 робітників. Протягом 1939 – 1940 років проведено реконструкцію 

підприємства, встановлено нове обладнання, внаслідок чого фабрика стала виробляти цигарковий папір-філігран по 300 – 350 т. в рік.

 На початку 60-х років на фабриці встановлено ще одну папероворобну машину потужністю 1200 тонн цигаркового паперу в рік. У 1991 році фабрика освоїла випуск 10 видів продукції, вироблено 6508 тонн паперу.

     На сьогоднішній день фабрика не працює.

 

 

 

СУЧАСНИЙ ПЕРІОД

 

1.     ТОВ «Ювента»

      вул. Привокзальна, 2а

  Підприємство по виробництву сучасних меблів для ванних кімнат відкрите у  2007 році. Виробнича площа підприємства складає 7 тис. кв. м., працює понад 200 працівників. Продукція експортується по Україні та у 21 країну Європи та Азії.

 

 

 

 

 

 

2.    ТОВ «Аква-Родос»

       вул. Козацька, 122а

  Підприємство по виготовленню меблів запущено в дію у 2002 році. Виробнича площа складає 7325 кв. м. на 250 робочих місць, підприємство випускає понад 150  найменувань продукції на німецькому, італійському та іспанському обладнанні, повністю комп’ютеризоване Продукція експортується у країни  Європи.

 

 

 

 

3.     ПрАТ «Славутський хлібзавод»

      вул. Церковна, 29

    Заснований у 1928 році. В післявоєнний період добудований та модернізований новим устаткуванням. У 1989 році завод відкрив у місті 23 магазини для реалізації власної продукції без посередників, став до ладу кондитерський цех. У 2001 році підприємство стало відкритим акціонерним товариством ВАТ «Славутський хлібзавод».

    В наш час  завод виробляє хлібобулочні та кондитерські вироби біля 75 найменувань, на підприємстві працює понад 200 робітників. Продукція заводу користується попитом не тільки на Славутчині, але й у містах Корець, Острог, Шепетівка та Білогір’я.

 

 

4.     ПрАТ «Слаутський солодовий завод»

     вул. Б.Хмельницького, 43

  Розпочав свою роботу у 1989 році. Складовими частинами заводу є солодовий і силосний цехи, лабораторія і допоміжне виробництво. Спеціалізація – виробництво пивоварного солоду, проектна потужність – до 80 тис. т солоду на рік. У 1998 році підприємство перейшло до шведської компанії ВВН (Балтік Бевериджес Холдінг), яка спеціалізується на виробництві пива і безалкогольних напоїв. Чергова реконструкція заводу, добудова нових приміщень забезпечила зростання потужності підприємства до 160 тис. т. солоду на рік, підприємство стало найпотужнішим в Європі. Продукцію заводу використовують пивзаводи України, Молдови, Грузії, Вірменії та Азербайджану.

 

 

5.     ДП «Славутський лісгосп»

      вул. Кузовкова, 1

    Створений у 1921 році, мав назву Лісний комітет (Ліском), у відання якого перейшов лісний фонд. З 1927 року реорганізований в лістрансгосп, який займався переробкою лісу та доглядом за лісними масивами. З 1960 року всі роботи по створенню лісів, догляду за ними і використанню лісосировинних ресурсів почало вести комплексне підприємство – Славутський лісгоспзаг, згодом – ДП «Славутський держлісгосп».

    Площа лісів на території району складає 29,9 тис. га, з них ліси держлісгоспу – 23,1 тис.га. До складу держлісгоспу входить п’ять лісництв: Голицьке, Жуківське, Кривинське, Славутське і Хутірське.

 

 

6.   ПрАТ «Славутський склозавод»

      вул. Острозька, 68

   Першу продукцію – бутилі, посуд, лампове скло, скло до ліхтарів завод випустив у квітні 1947 року, а з 1956 року став випускати розсіювачі з безколірного та молочно-накладного скла для електроосвітлювальної апаратури. Одних лише світильників завод випускав 22 види високої якості і різноманітних форм.

  З 1969 року вироблялася плитка з молочного скла як для внутрішніх так і для зовнішніх робіт. У 70 – 80 роках склозавод був одним з найбільших підприємств міста, тут працювало до 520 робітників. В даний час завод працює при наявності замовлення.

 

 

7.     ТДВ «Славутський цикорієсушильний завод»

      вул. Миру, 36

    У березні 1954 року на базі міжрайонного заготівельного пункту створено цикорієсушильний завод для промислової переробки цикорію та іншої сільськогосподарської продукції. У 1964 році збудовано новий корпус, розширено сушильні майданчики. У 1970-х роках вироблялося до 6 тис. т. продукції, працювало 320 робітників. У 80-х роках збудований новий цех, встановлене імпортне обладнання переробки цикорію, завод перейшов на випуск смаженого цикорію, вдвічі зменшений сезон переробки сировини.

   В Європі лише Славутський цикорієсушильний завод налагодив випуск гранульованого сушеного цикорію без будь-яких домішок та консервантів, вся продукція екологічно чиста. На підприємстві працює 130 робітників. Свою продукцію завод реалізує на внутрішньому ринку та експортує в країни Прибалтики, Угорщину, Білорусію, Польщу, Ізраїль та у США. 

 

 

8.     ТОВ «Славутський покрівельний завод»

      вул. Князів Сангушків, 95

 Перший толеовий завод у Славуті заснований наприкінці ХІХ століття князем Р.В. Сангушком. У 1945 році завод відновив випуск толю у червні У 1967 році завершено реконструкцію заводу, під час якої збудовано головний корпус, варочне відділення, механічний цех, котельня тощо.

 У 1995 – 1996 рр. закуплено нове обладнання заводу, проведено капітальну реконструкцію підприємства. На заводі встановлена сучасна лінія «POLY» італійського комплексу фірми «Booto» з повністю автоматизованим виробничим циклом.                 У травні 2000 р. розпочато випуск нової продукції. У 2008 році підприємство перейменоване на ТОВ «Славутський покрівельний завод». У 2008 – 2010 рр. на заводі працювало 186 робітників, вироблялося по 200 млн. кв.м. єврорубероїду, ізоляційних матеріалів та м’якої покрівлі. Того ж року акції підприємства викупила компанія «Техно Ніколь», яка у 2013 році здійснила консервацію заводу, внаслідок чого завод припинив виготовляти продукцію, його приміщення використовується як склади готової продукції відповідного профілю, виготовлених на інших заводах компанії.

 

 

9.      ПрАТ «Горинь»

      вул. Б.Хмельницького, 12     

   У 1963 році на базі цеху масового пошиття комбінату організована швейна фабрика, яка об’єднала цехи комбінатів побутового обслуговування міст Полонного, Ізяслава, Славути та Шепетівки. Тоді ж закінчене будівництво цеху № 1, у 1965 році здано в експлуатацію склад готової продукції, наступного року вступили у дію корпуси цехів № 2, № 3 та підготовчо-закрійного. Фабрика спеціалізувалася на пошитті робочого одягу, ватних курток і білизни.              Протягом останніх десятиліть виконувалися замовлення на пошиття спецодягу Міністерства охорони здоров’я. Значний асортимент продукції виготовлявся і для ринку: сукні, халати, блузи, сорочки, жіночі костюми, куртки.

    У серпні 1994 р. фабрику приватизовано. Фабрика отримала назву «Славутське виробничо-торгівельне колективне швейне підприємство «Горинь», згодом – ЗАТ «Горинь». Сьогодні фабрика виробляє робочий та верхній одяг, спецодяг на експорт в країни Європи.

 

 

ТЕМАТИЧНА ЕКСКУРСІЯ: СЛАВУТА САКРАЛЬНА

 

1.   Старе православне кладовище

       вул. Я.Мудрого, 19

 Кладовище обгороджене невисоким металевим парканом з вхідною хвірткою. До входу пролягає обгороджена доріжка. Поховання на його території розпочались ще у ХVІІІ ст., серед них є металеві хрести, кам’яні надгробки різної величини та форми. В наш час кладовище майже повністю заросло деревами та кущами.

 

 

 

 

2.   Польське кладовище

      вул. Я.Мудрого,3 

   Католицький цвинтар міста Славути є одним із найстаріших в регіоні. Кладовище є свідченням мультикультурної історії міста. Тут знайшли останній спочинок представники різних народів: поляки, українці, росіяни, німці, французи, чехи, вірмени.

    Старе польське кладовище несе в собі пам'ять декількох століть – середини ХІХ та початку ХХ ст. Поховання на його території мають значне мистецьке значення. Частково збережені мармурові, гранітні, литті металеві склепіння та надгробки. 

 

3.   Старе єврейське кладовище

       вул. Волинській, 66

    На початку 20 століття у Славуті більшість населення міста складали євреї, які мали свою синагогу, хедер, Талмуд-Тору, колу рабинів. Нині у місті євреїв майже немає, але велике єврейське кладовище збереглося. Воно доволі непогано доглянуте. Розташоване кладовище на околиці Славути, біля монастиря Святої Анни (це новий жіночий монастир). На другій частині старого кладовища зараз спорт майданчик.

 

4.    Нове єврейське кладовище

        вул. Волинській,100

      Всі пам’ятники на єврейському кладовищі виготовлені, дотримуючись строгих канонів і виглядають інакше, ніж християнські. Перш за все, іудейський пам'ятник не прийнято перевантажувати ритуальної графікою, крім тексту і релігійних символів. Тобто, нанесення на пам’ятник зображень у вигляді людських фігур чи фото є неприпустимим. Для пам’ятників характерна специфічна ритуальна символіка, яка включає шестикутну зірку Давида чи зображення Менори – традиційного підсвічника на сім свічок.

   Єврейські пам’ятники робили з каменю, на яких вручну вирізали слова епітафії на традиційному древньому івриті.  Що стосується видів і форм пам'ятників для іудеїв, то найбільш поширеними є мацеви – вертикальні плоскі плити. Також зустрічаються вертикальні обеліски.

 

5.    Православне кладовище (поблизу єврейського)

       вул.Я.Мудрого,19

       Це кладовище XVIII – XІX ст. Через його територію пролягає невелика витоптана стежина. Поховання на території кладовища – це, здебільшого, кам’яні та гранітні надгробки. Також зустрічаються подвійні пам’ятники, де поховано подружжя чи інші рідні люди.  

 

 

 

 

 

6.     Нове православне кладовище

        вул. Хмельницького

  Це найновіше кладовище міста Славути. Перші поховання тут датуються початком ХХ ст. Займає значну територію, адже при потребі для поховань звільняють від лісу все нові території.

    Поховання на території кладовища розташовані впорядковано, поділені по секціях, що дає змогу легкого і швидкого пошуку померлих родичів, знайомих чи друзів.